Броди - центр Бродівського району. Розташоване в північно-східній частині Львівської області над річкою Суховилкою, що впадає в р. Стир, за 93 км від Львова.

Історія виникнення цього міста є дуже різноманітною і цікавою.

Назва міста походить, від того, що місто Броди розташоване на шляху перетинів двох річок з непрохідними болотистими заплавами. тому переправа через них проходила вдвох чітко визначених місцях - бродах.

Перша згадка про Броди у історичних джерелах була у XI ст.

В другій половині XIV століття Броди стали власністю польських феодалів. В 1441 році польський король Владислав ІІІ подарував Броди разом з навколишніми землями шляхтичеві Ленінському. Від того часу Броди належали польським магнатам. У ХVІІ ст.. тут збудовано замок, обведено його земляними валами та дерев'яними стінами з баштами і двома брамами - Львівською та Луцькою.

До об'єднання Галицького і Володимирського князівств князем Романом Мстиславичем в 1199 році, Броди виконували роль прикордонної фортеці Перемишльської волості Волинської землі. В 1241 році літописні Броди, як і багато інших руських городів, були знищені ордами хана Батия і з цього часу на протязі двох подальших століть про місто не зустрічається жодної письмової згадки. Однак його назва збереглася за поселення післямонголького періоду і зустрічається в грамоті польського і угорського короля Владислава ІІІ привілеєм, наданим у Буді - столиці Угорщини в 1441 році, король віддає Янові Сеніньському за заслуги в обороні руських земель від татар на вічні часи замок Олесько з містом і навколишніми поселеннями.

Броди - пролягали на шляху із русі на Поділля. Але все ж таки набіги кримських татар - не припинилися. То виникла необхідність зведення тут міцної фортеці. таке місце було знайдено посеред ставу, на “острові”. 22 серпня 1584 року король Речі Посполитої Стефан Баторій своїм привілеєм дозволив Жолкевському побудувати замок і заснувати нове місто на магдебурзькому праві. Місто отримало назву ”Любич” від родинного герба Жолкевських “Любичі”. В кінці ХVІ столітті Любич почали звати Бродами, а приміське село перезвали на Старі Броди.

Питання точної локалізації літописного місця до сьогоднішнього дня залишається відкритим. однак археологічні дослідження, аналіз виявлених давньоруських матеріалів, дані топоніміки дають підстави стверджувати, що місто могло знаходитися на території урочища заставки, на околиці Старих Бродів. Саме тут десь могли проходити охоронні укріплення городища, центральна частина якого, можливо, була розташована на високому піщаному пагорбі “ґолда” на лівому березі р.Суховілки. На жаль, в 1950-х роках його було повністю знищено під час будівництва шосейної дороги.

До 1787 року Броди були центром окружного уряду, а після перенесення його до Золочева вони були підпорядковані Золочівському округові. З 1866 року місто стало центром Бродівського повіту. Щодо національного складу, то у Бродах жило українське населення, польське, яке поселилось тут у XVI-XVII століттях, а також вірменське, що становило окрему громаду.

Економічний розвиток українських земель, а також вигідне географічне положення Бродів сприяло перетворення їх у місто зі значним прошарком ремісників і купців. У 1584 році місту надано Магдебурзьке право. В період феодалізму основну масу міського населення Бродів становили ремісничі майстри, середні і дрібні купці, що мали міське право. До другої групи належали плебейські верстви міського населення: міська біднота, комірники та слуги багатих міщан, втікачі із села, мандрівні ремісники тощо; до третьої багатії (купці і цехові майстри). У Бродах було й багато підприємств: фабрика свічок, спиртовий завод, млини, вапнярки, цегельні.В 1910 році в Бродах працювало 6 парових млинів, які виробляли муку і різну крупу, в основному із збіжжя, привезеного з Росії. Велике місце в промисловості Бродів посідало виготовлення півфабрикатів з кінського волоса і щетини. Сировину у великій кількості привозили з Росії. У Бродах сировину сортували, чистили, прали і пряли, а потім вивозили в Англію, Швейцарію, Італію, Францію та Америку.

Перша світова війна (1914-1918рр.) принесла на Бродівщину великі спустошення і руйнування. Це було зумовлено тим, що починаючи з перших днів війни на австро-російському фронті (6 серпня 1914р.), ця територія майже повністю перебувала в зоні бойових дій. Фронтова лінія тричі переходила через територію Бродівського повіту: на початку серпня 1914, у червні 1915 і липні 1916 років.
У 1919 - 1939 роках Бродівський повіт належав до Тернопільського воєводства. У міжвоєнний період тут виникає цілий ряд українських товариств, організацій і кооперативів. Найактивнішим культурно-просвітницьким товариством була філія "Просвіти", яка відновила свою діяльність у Бродах 11 вересня 1922року. За короткий час у більшості сіл Бродівського повіту були організовані читальні "Просвіти", які гуртували навколо себе велику кількість селян. Великою популярністю користувалися також інші національні товариства: "Союз українок", "Рідна школа", "Міщанське братство", товариство українських студентів "Смолоскип", спортивно-пожежне товариство "Луг", український спортивний клуб "Богун". Окрім культурно-просвітницького життя на Бродівщині активно розвивалися господарські товариства, спілки і кооперативи. Такими являлися товариство "Сільський господар", районові молочарні, кооператив "Сила" і т. д.
У вересні 1939р. Червона Армія зайняла Західну Україну. Польська влада була повалена, але на зміну одному окупаційному режиму прийшов інший, ще більш жорстокий. Всупереч обіцянкам, почалася активна антинаціональна і атеїстична політика. Усяке політично-національне життя придушувалося силою.

Перший удар був спрямований проти провідних діячів українських організацій і товариств. Закривались читальні і бібліотеки, перестали виходити популярні часописи і журнали. Наприкінці 1939р. почалися арешти бродівчан, які вели роботу або були активними членами в "Просвіті", "Лугах", "Союзі українок", "Рідній школі" і т. д.

Колективізація 1940 року принесла нові жертви, переважно із селян. Йшла так звана боротьба з куркулями, а насправді - фізичне знищення господаря, селянина, пограбування села. Одночасно з арештами розпочалися масові вивезення на Сибір. За цей короткий час 1939 -1941рр. радянська влада встигла показати методи свого владарювання: це розкуркулення, арешти і виселення, під час вступу - повний розгул терору, після якого залишилися численні братські могили і гори понівечених трупів у тюрмах Львова, Дрогобича, Золочева та багатьох інших міст.
22 червня 1941р. розпочалася радянсько-німецька війна. Під Бродами відбулася велика танкова битва відома в історії як танкова битва в районі Луцьк - Дубно - Броди. З перших днів окупації фашистська адміністрація розпочала репресії проти єврейського населення. У Бродах створюється "гетто". У 1943р. всі його мешканці були розстріляні. Декілька тисяч жителів району вивезені на примусові роботи Німеччину.

Національне життя на Бродівщині гуртувалося навколо створеного восени 1941р. Українського допомогового комітету(УДК). Єдиними дозволеними організаціями були Українські Освітні Товариства (УОТ), які перебрали функції передвоєнних читалень "Просвіти", гуртків "Рідної школи" та ін.
Восени 1942р. організовуються військові вишколи членів ОУН на Бродівщині в околицях Корсова і Комарівки, Боратина, Черниці, біля Жаркова, Голубиці, Чепелів і Пеняків.
В південних районах Бродівщини організовуються польські озброєні боївки. Польські села нерідко служили базами для більшовицьких партизанів. Внаслідок більшовицької агітації між українським та польським населенням складаються напружені відносини, які згодом переросли у кровопролитну ворожнечу.
З початку весни 1944р. воєнні дії розгорнулися на території Бродівського району, де протягом чотирьох місяців знаходилася лінія фронту. Радянська армія готувалася нанести рішучий удар, ціллю якого було визволення Львова. Цей наступ отримав назву Львівсько-Сандомирської операції.
З початком липня 1944р., коли здеморалізовані німецькі частини ледь стримували натиск радянських військ, під Броди було перекинуто Українську дивізію СС "Галичина". Сформована в 1943р. з українців-галичан, дивізія пройшла вишкільний курс в Ногаймері. Підпорядкована 13 танковому корпусові вона зайняла найбільш небезпечну ділянку фронту на лінії Монастирок-Ражнів-Голосковичі-Суходоли-Пониква. В результаті кровопролитних боїв вона разом з вісьмома німецькими дивізіями потрапила в оточення, так званий "Бродівський котел". Дивізія "Галичина" понесла великі втрати. Тільки одній четвертій частині її складу вдалося вирватися з оточення під Білим Каменем на Золочівщині.

Після завершення війни на Бродівщині встановлюється радянська влада. Внаслідок радянсько-польського договору про співробітництво з Бродівського повіту на бувші німецькі землі Польщі переселено майже всіх поляків.
Переважна більшість чоловічого населення була мобілізована в радянську армію. Активними темпами розпочалася колективізація на селі. За зв'язок з українським підпіллям та невиконання продзобов'язань значна кількість населення Бродівщини була піддана репресіям.
Брідська земля внесла значний вклад у національно-визвольну боротьбу 1940-50-их років. Уродженцями краю були заступник голови Генерального Секретаріату УГВР, ідеолог Петро Федун ("Полтава"), окружний провідник Буковини Юліан Матвіїв ("Недобитий"), командир ТВ "Золочівщина" Григорій Котельницький ("Шугай"), командир охоронної боївки генерала УПА Романа Шухевича Михайло Заяць ("Зенко", "Влодко") та багато інших відомих чи менш відомих діячів ОУН та вояків УПА, які віддали своє життя за Українську Державу.